Проблема СНІДу є сьогодні однією з найактуальніших проблем не лише в Україні, а й в світі.

Нещодавно я прочитала такі рядки:

«Будь осторожен милый друг

Коварньій СПИД средь нас вокруг

И он тебе совсем не друг

Всепожирающий недуг»

З цим звісно не посперечаєшся… Та не можна ставитися до людей, а тим паче до дітей, хворих на СНІД або ВІЧ-інфікованих, як до вигнанців суспільства. Треба ставитися до них з розумінням та повагою, бути з ними толерантними. Усім хворим на цей страшний недуг я присвятила наступні рядки:

«Не пам'ятають, не люблять, не чекають».

Золоті слова на граніті...

Закінчився примарний шлях

І двері у минуле вже закриті.

«Не пам'ятають, не люблять, не чекають».

І крізь роки слова залишаться.

Нехай багато повз пройдуть,

Не всі захочуть озирнутися ...

І глянути на святії слова,

Згадати, полюбити, зачекати ...

Хоч може доля не права

І з болем можна посміятись.

І ці слова потьмяніють,

І камені-граніти розіб'ють,

Золотії слова нам не розвіяти,

«Не пам'ятають, не люблять, не чекають».